,

Глибоке світосприйняття в рядках молодої лучанки

Глибоке світосприйняття в рядках молодої лучанки

Дар’я Михалюк — молодий талант, юна поетеса з Луцька.

Зараз дівчині 17 і вона закінчила 11 клас. Попри свій юний вік, Дар’я має глибокі думки. Завдяки цьому вона видала приголомшливу, навіть по міркам досвідчених та успішних поетів, збірку віршів. Дівчина розповіла, що надихнуло її на створення перших рядків, про критику з боку читачів, а також про свої плани на майбутнє.

Чимало надій покладено на молоде покоління. Після пафосних ярликів по типу «молодь все змінить», «за ними успіх», можна остаточно розчаруватись у тих, хто не зможе впоратись із цим і виравдати наших сподівань.

Дар’я — одна з тих, хто неодмінно впорається. На прикладі власної творчості вона довела усім, що успіх — це не просто гарні оцінки в атестаті та високі бали ЗНО. Дівчина ледве встигла закінчити школу, а на її рахунку вже є ціла збірка пречудових віршів та купа позитивних відгуків від однолітків.

Інтерв’юер: За яких умов ти написала свій перший вірш?

Дар’я: Для мене, аби творити, потрібен особливий настрій. Мій перший вірш, вже й не пам’ятаю скільки років тому він народився, та чітко пригадується гроза в жовтні. Я тоді невдало закохалась і під покровом осіннього дощового вечора вилила всі переживання у римовані рядки.

⭐І знову хочеться тісним громом небес колисати свою грішну душу. Чи сама я іду, чи ти поруч бредеш? І горлянку мов в полум'ї сушить. Повний ліс без гілок, що зривались зі стелі і вбивались шурупами в п'яти, не приймають вогонь цей мертві готелі, допиваючи чай свій із м'яти. Відчуваю я дотики пальців твоїх в поворотах в тримтяче минуле, сухо стукають в чашки руки чужих й споглядають чи ми вже забули, повтікали чи з пам'яті наші сліди, що невтомно тримались асфальту, хоч насправді давно вже втопили ми їх, не закутавшись навіть у пальта. І ті руки і пальці, що стукали в плечі, тих чужих, геть загублених вчора, не відкрили панель моїх намірів втечі та при спробі, ковтнуло їх море. 18.11 . . ©Дар'я М.

A post shared by 🌿світосприйняття в рядках🌿 (@d.d_poetry) on

Інтерв’юер: Ознайомившись навіть з незначною долею твоєї поезії починаєш розуміти, що на написання цих рядків автора підштовхнули якійсь важливі події у житті. Звідки такі, сповнені драматизму і печалі думки та чому так багато песимізму у віршах?

Дар’я: Як сказав колись Достоєвський: “Поэт должен страдать”. Сам процес написання то мій своєрідний спосіб впоратись із зіпсованим настроєм чи навіть депресією. Є люди, які в поганому гуморі луплять боксерську грушу, аби «випустити пар», так от я опановую свій гнів, записуючи його і відтворюючи емоції в віршах. Щасливою мені не пишеться, от і все.

Інтерв’юер: Часто доводиться гніватись?

Дар’я: Я така людина, що мене може роздратувати будь-яка дрібниця. Отже, гніваюсь я часто, але простого гніву мало для написання. Я навчилась його опановувати. Мені швидше треба бути засмученою, розчарованою, трохи навіть пригніченою, аби народилось щось гідне уваги. Ну а взагалі, не завжди повинні бути якісь почуття. Я ж митець, я можу запросто їх придумати. Та моя бабуся каже, що вірші написані під впливом справжнього гніву, набагато яскравіші. Вони «злі» і передають мою ненависть, за що і подобаються їй.

⭐️Заплутавшись у правильності рухів Десь по дорозі загубивши пильність Я міцно затискаю вуха Втрачаючи по граму швидкість Нема сторін Всі грані куба обтесались На палях лише сотня всміхнених голів Що якось та й були частиною мене, але не склалось Здається вже й обіймами несе Щоб крізь повіки випустити враз Стихія. Плач понад усе І за секунду згадую пів тисячі образ Та як би вони реп'яхами не гризли Наскільки би сильно ножами не били Ніякою хмарою так не повиснуть Як та, що плює: 'Тебе не любили' . . ©Дар'я М.

A post shared by 🌿світосприйняття в рядках🌿 (@d.d_poetry) on

Інтерв’юер: На даний момент ти задоволена своїми віршами? Якщо ні, то поясни, що саме не влаштовує і що б хотіла змінити?

Дар’я: Як на мене, то вони ніколи не стануть досить ідеальними, аби повністю мені подобатись. Я дуже критикую свою творчість, хай там що б мені не казали, та я собі знаю, що досконалості немає меж і моїм віршам тим більше. Я не можу точно вказати на те, що мене в них не влаштовує. Може те, що я ніколи не ставила розділові знаки і зараз дратуюсь коли мушу це робити. А може сам зміст, коли розумію, якими ж все таки мізерними були ті події, що викликали таку бурю в рядках. Але загалом, мої враження про них ґрунтуються на відгуках моїх читачів і якщо їм подобається, тоді і я задоволена.

Інтерв’юер: Хто в основному твої читачі? І яку реакцію у них зазвичай викликають твої вірші?

Дар’я: Моїм першим читачем була бабуся. Вона ж і була моїм першим критиком. Вже дякуючи їй, я змогла показати свою творчість друзям і сім’ї, які й по сьогоднішній день залишаються моєю головною аудиторією. Звісно, є і інші. Люди, які зовсім мене не знають, бувало казали, що мені пора до психолога, бо у моїх віршах надто багато депресії, та коли особисто зі мною зустрічались, то розуміли, що та, яка пише і та, яка зараз перед ними – то геть різні Дар’ї. Ну а взагалі, я переважно чую тільки хороше. Кажуть, мої вірші надихають. От наприклад, мій друг поклав один із віршів на музику і вийшло досить красиво. А на рахунок критики, то її я чула досить мало. Схоже на те, що все ще попереду.

Інтерв’юер: Які плани на майбутнє? Хочеш присвячувати всі сили розвитку своєї творчості чи віддасиш перевагу навчанню, а поезію відкладеш на “поличку захоплень і хобі”?

🌟От і приближається мій невблаганний фінал. Я знала, що я закохаюся, а краще б ловила сигнал. В минулому, собі ж торочила, собі обіцяла не звикать до людей. Невже синяки на ногах не навчили? Немає скаженіших в світі ідей аніж ті, котрі на закохану голову, приходять до розуму й очі ховають, та краще злягти би у ліжку десь хворому, ніж знову відчути як тілом страждаєш. Ах, цей процес гидкий, незворотній, мені би лишень його зупинити. Та знову, сама кидаюсь в безодню, щоб вкотре, без відповіді полюбити. 25.08.16 . . ©️Дар'я М.

A post shared by 🌿світосприйняття в рядках🌿 (@d.d_poetry) on

Дар’я: На жаль, цьому хобі не судилося бути чимось більшим ніж просто захопленням. Принаймні поки що. В майбутньому, років так через 5 я планую зібрати якомога більше віршів і видати справжню збірку, з крутим дизайном і, нарешті, в твердій палітурці. Хотілось би, звісно, презентувати її перед людьми, які щось тямлять у цій сфері і почути їхню критику і зауваження. Але на даний момент, я мушу віддати перевагу навчанню, проте ні в якому разі не закидаючи писанину. Сподіваюсь, у світлому майбутньому я ще засвічуся як талановита письменниця, хоча хто зна, як воно там далі буде.

Інтерв’юер: Напевно, останнє, і найбільш підступне питання. Можеш назвати свій найкращий вірш?

Дар’я: Чесно кажучи, зробити це дуже важко. Найкращого, мабуть, не знайду, але продемонструю один зі своїх улюблених.
Саме тут живе душа поета,
де назавжди вечір, змінюючись в ранок,
де немає люду, тільки силуети,
які ловлять у чашки світанок.

Тут, де зранку сльози або кава,
де назавжди теплі руки.
Тут не чути як людей арава
прирікає грішного на муки.

Тут живе погляд поета,
який завжди бачить тьмяні кольори.
Тут немає лиць, так де ти?
Я переверну у пошуках все з долу догори.

Тут навіть в стінах квіти проростають
і в них вбачаєш сум і сенс.
І най тут люди один одного кидають,
втрачаючи в серцях той щирий інтерес.

І тут живуть поетові думки,
які шумлять, буянять, створюють протести.
Вони складають душу у рядки,
відкидуючи кожен кодекс честі.

А місце, де живе поет сам по собі –
це тихий, іноді й не затишний куток.
А світ його складається із хаосу і пустоти,
де мрії б’ються замість тарілок.

 

Більше віршів Дар’ї ви можете знайти тут

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *