,

На десятій хвилині...

На десятій хвилині...

Володимир Павлік, Керівник проекту міжнародно-культурних обмінів, Луцьк

“У прикордонному польському Хелмі сидимо невеличкою компанією у незвичайному будинку з Ришардом та його дружиною біля старовинного каміна при живому вогні з приємним потріскуванням справжніх дров… Тихо звучить музика – спів Гордона Хаскела, який заворожує своїм оксамитовим голосом, створює романтично-затишну атмосферу пізнього зимового вечора.

Чому мені так комфортно у цій оселі? Відзначив про себе, що погляд має де розгулятись, перебігаючи від одного до іншого об’єкта, вартого уваги. Тут різножанрові картини періоду Відродження і старі фотографії в антикварних оправах, безліч статуеток, столиків, підставок, підсвічників, книг, унікальні меблі (тим привабливіші, чим більше різняться). Ніколи не думав, що вмебльовані не в одному стилі приміщення можуть так подобатись і в цілому створювати гармонійне середовище! Дивує та радує, що кожен предмет обстановки викликає цікавість і насолоду від споглядання довершених форм, захоплення якістю виконання й функціональністю! Створюється ілюзія переміщення у просторі, часі та соціумі, гарне відчуття гармонійно-інтелектуального релаксу. Якось так…
Відгомонів вернісаж. Відкриття виставки фотохудожника з Берліна збагатилося враженнями городян, котрі завітали до галереї Ришарда Карчмарського: у напівзатемненому залі насолоджувались підсвітленими образами, створеними фантазіями художника, у стилі боді-арт та фотохудожника Кшиштофа Чарського.

Такі виставки відбуваються частенько. Інколи щастить і мені бувати серед польських, і не лише, знайомих, які з’їжджаються на цікаві події у цю дуже оригінальну галерею. Її свого часу молодий та креативний Ришард створив у приміщеннях колишньої металевої мануфактури – бляхарні. Чесно кажучи, Ришард назвав це ливарня, але так хочеться сказати – БЛЯХАРНЯ! Кидається в очі і вражає вдале поєднання старовини та модерну, нестандартні, різні за розмірами зали з арковими переходами та збереженими або ж реставрованими елементами, хоча і промислового, але досконало-вишуканого дизайну. Радують око оригінальні сходи та балкони, хол у центрі під прозорим дахом з природнім освітленням та зеленими рослинами, який логічно об’єднує усі приміщення. Можливо, саме завдяки таким неординарним архітектурним рішенням та умінню господаря запалювати на цікаві справи інших, збираються тут небайдужі до мистецтва люди, організовуються виставки, інсталяції, концерти, презентації, словом – вирує культурне життя. Частенько і мерія виступає ініціатором різних імпрез, що підкреслює гарні можливості у поєднанні зусиль влади, бізнесу та мистецтва…

Вперше ми тут побували кілька років тому з приятелем Петром, юристом, суддею, сфера діяльності якого, здавалося б, не перетинається з мистецтвом, але то лише на перший погляд. Ідею побачити та показати-відкрити світу наше українське Полісся, конкретне село, людей, архітектуру, природу, побут та традиції очима сусідів Ришард схвалив одразу. І на десятій хвилині розмови ми вже обговорювали практичні кроки нашого спільного проекту, визначили терміни фотопленерів-десантів чи то фоторозвідок-візитів, погодились з думкою, що їх має бути хоча б чотири, оскільки маємо чотири пори року. “Логічно, нє?” – кажуть поляки. Перший осінній пленер викликав щирі рефлексії та взаємний інтерес селян і фотохудожників, обмін емоціями та досвідом, разом з тим і здивування, наприклад, розбіжностями та схожістю мови, подібністю та відмінністю побутових, культурних та кулінарних традицій тощо. Поляки тішились з того, що занурюються у незайману природу, відкривають такі закутки поліського ландшафту, яких ще не торкнули жорсткі щупальця цивілізації. Не менше задоволення отримали і від спілкування з людьми.

– Володьку, скажи полякам, щоб фотографії обов’язково зробили, – каже Леонід, селянин-холостяк, не виймаючи з рота самокрутку-цигарку.

Він відкрив гостям новий метод зберігання на зиму картоплі. Це був справжній успіх – вчасно зазнімкувати процес приготування картопляної схованки! Не знаючи того самі, брати Леонід та Мишко, працюючи собі на городі, влаштували майстер-клас, а у нашому випадку відбулась хоч і спонтанна, але справжня фотосесія! Виявляється, що картоплю підсушують на відкритому повітрі, викопують ямки-сховища, випалюють у них солому, щоб кротів відлякував запах диму, а потім засипають картоплю, накладають поверх неї солому та присипають землею. Цікаво? Уявляєте, яке професійне задоволення отримує фотохудожник, коли вдається зафіксувати таке дійство? А чого варта зйомка усередині житла? Там суцільний сільський побутовий антикваріат!

Розпитую у нових польських знайомих, з якими встиг подружитися, про враження від пленеру:

– Ми дуже щасливі з того, що випала можливість зафільмувати безпосередніх, незіпсованих психотехнологіями щирих людей, що можемо залишити для історії фотодокументи, на яких зафіксовані будинки під соломою, оригінальний одяг, специфічний стиль вбрання, побутові речі, облаштування сільських садиб, дворів, господарський реманент, оригінальні природні дерев’яні паркани, старі млини тощо. Ми втішені, що поруч із селом Залухів на Волині сфотографували місце, визначене геодезичними віхами «польського періоду», як водорозділ чорноморського та балтійського басейнів. Особливе враження отримали від ландшафтної родзинки – закруту ріки Прип’ять та унікальної старої дерев’яної греблі, яка здавна служила водозабірником для маловодних білоруських річок. Нас вразили гарні простори, ліси, річки, озера, а особливо – люди! Пощастило зробити багато портретних знімків. Це дуже важливо – фіксувати перебіг життя особистості і громади та загалом спільноти і народу. Ми, на жаль, уже не маємо того, чим володієте ви. Шкода, що і у вас незабаром можуть бути стандартні бетонні або металеві паркани, дахи з модної черепиці чи шиферу, селяни будуть ходити в адідасі та перекушувати в макдональдсах.

Щовечора наші сусіди поляки-фотографи збирались після творчих пошуків цікавинок у дерев’яній хаті, якій надали перевагу перед «модним житлом», та обговорювали нові сторінки свого досвіду і плани на завтра та на наступні приїзди… Інколи до цієї хати приходили погомоніти про життя селяни, котрі збагатили поляків та й самі збагатились новими враженнями від спілкування на різноманітні теми: від економіки локальної до політики глобальної, від історичних викрутасів до сучасних мистецьких інсталяцій… Яких нам ще треба політиків, коли кожен на своїй землі і хазяїн, і дипломат, і політик і чи треба питати міністрів, коли хочеш із сусідами дружити?

Наступний візит відбувся вже зимою. Пам’ятаєте? Ми вирішили, що треба фотографувати у різні пори року, бо життя живеться і в осінній дощ, і у весняних, пробуджуючих зелень, ласкавих сонячних променях, навіть у спекотні літні дні не завмирає, і у снігову заметіль… Селяни, що разом з дітьми відкидають сніг на подвір’ях, футболісти на засніженому шкільному майданчику, велосипедисти з мотоциклістами, які «гасають» зимовими сільськими дорогами, вкритими ожеледицею, стали героями майбутніх фоторепортажів та виставок. А ще, вразили червонощокі жваві жіночки, котрі на возах, запряжених парою коней, вправно вивозили перерізані колоди із сільського тартака (тартак – то така пилорама). Весною на поляків-фотографів у селі вже чекали. Звикли люди до гостей із-за Бугу, пропонували їм допомогу у зйомках, транспортуванні, свої будинки для проживання… Але, як би не було комфортно у добротному житлі, як то у родини вчителів Лукашиків, наприклад, але фотомисливці завжди у пошуку: і вдень, і вночі, і рано-вранці… Отож, щоб не створювати дискомфорту, оселяються не з господарями, а в окремих, хоч і не дуже ошатних, будинках.

Єжи – то ще того гарту! О четвертій разом з півнями вирушає. І де тільки його ноги не носять: і на цвинтарі познімає гарні різнокольорові пов’язки на хрестах-могилах, і на велетнях-дубах видивиться вулики, і череду корів, що бредуть у тумані по дорозі на ранішню пашню, не пропустить…

Ришард – той полюбляє людей фотографувати. Так може показати настрій чи характер свого героя, що рідні дивуються – таким ще не бачили свою близьку людину! Серед його вдалих персонажів – маленька дівчинка, що з поросятком, немов з песиком у дворі грається; бабуся, яка святково вбрана сидить у своїй кімнаті в очікуванні радісної події; лісник з дружиною за роботою щодо впорядкування старого столітнього хліва – стали «хітами» виставки, яку показали польські «фотоартисти» (так звучить польською) під час чергового візиту влітку. Майже півсотні картин (а саме так виглядали великоформатні фотографії, виготовлені на полотні) виставили у центрі селища в облаштованому скверику (який за аналогією з Римом називають «форумом»).

Експонувалась виставка під час Дня села, яке відбувалось у свято Петра і Павла. Це справжні жнива для фотохудожників: скільки навколо обличь, характерів, емоцій, динаміки, експресії! Лише встигай за подіями! Тут тобі й урочистості: адже відкриття скверу зі скульптурою в образі жінки-матері з немовлям на руках відбувалось, і весілля гралося, і на концерті танцювалося! На ранок за столом у батьків Петра, ініціатора дійств, підбили, так би мовити, підсумки нашого проекту, який ніяк не хотілося завершувати. Тому почали обговорювати гарні плани на наступний рік. Так і визріла ідея видання альбому, щоб показати світу українське Полісся: село, людей, традиції, побут.”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *